Знов у грудні настала відлига,
І вже не так холодом пече,
Вітерець повіває не тихо,
Сонце цілує вишні плече...
Там, де міць, де зорі встали рано,
Ще коли вечірня благодать,
Тобі слова прошепче кохання
Навіть навчить природа кохать!
І чому сумуєш ти даремно?
Адже ворони і то – снують
Між домами, шукаючи... чемно
Темну і дивну пташину суть.
Ти зустрінеш зірку вечорову, –
Так тобі буде полум'янить
Тим шелестом першої любові –
За зимою чути хід весни...
Хоча лише перший місяць зимній,
Ще снігом недавно замело,
Вже розтало, холодом остине
Щире звичне осені тепло.
І чому настало трішки тише,
Адже вітер гнеться і горить
У руках сніжинка і на вишнях
Капає вода – зимова мить.
Ми підемо стежкою до дому,
Згадуємо літечка тепло,
Холодно, хоча не так в цілому,
Мрієш, що весною – у село...
І коли розквітнуть вишні п'янкі,
Яблуні роняють пелюстки,
На полях – в зелене вбрані маки,
Пахощі весни такі легкі!
Ти побачиш, пісня залунає
Ластівок – весняних цих пташок!
Адже на Землі й зимою раєм
Нам здається зимній холодок.
09.12.2016./12.01.2018.
