Я дивлюсь крізь діру у моїй голові
і незнаю, що буде далі...
Бачу перед собою океани крові
і іржаві клинки зі сталі.
Я кричу крізь брудне, розбите вікно,
але хто ж мене почує?!
Бо чуже. І нікого не турбує воно,
кожен своїм бідує...
Уже рік я не бачила чистого неба,
не бачила Місяць з зірками...
І знаю, що прокинутись треба!
Що ж буде далі із нами?...
14 травня 2007
