У переулках надвечір темно,
Й нестерпно віє холодом з Півдня,
Повертатись додому з дороги, як завжди приємно
Й приємно слухати надокучливі крики сусідського півня
Він наче повертає мене до реальності своїм криком
Звідти, де душа вже готова зустріти вічність
На перший погляд він дивний і трохи дикий,
Міняє плани. Втручається в меланхолічність.
Не бажає відпускати в далекі, втомлюючі мандрівки
І я п'янію відчувши цей подих осені - золотокосої
Хоч не пила давно. Не люблю, не вживаю горілки
Вона ж бо з присмаком сліз, мавки дзвінкоголосої,
Що у ночі викрадає хлопців карооких,
Зводить з розуму в пущах, що біля річки
Або в ланах пшеничних, широких
Де слабо лине запах порічки.
У темних переулках бродять загублені сни,
Господарі, яких не сплять, а просто тиняються
Вони як і я - чекають прихід весни
І спроба за спробою - себе віднайти намагаються.
