90ДнівЛіта. Історія перша або чому я боюсь павуків.
...Історії, які хочу розповісти...
Насправді історій, які хочеться розповісти - дуже багато... Особисто у мене. Було б кому слухати)... Хоча, думаю, у кожного так. Людське життя - то безперервна низка історій. Таке собі намисто...
Стою над уявною величезною скринею з надписом " Мої історії", порпаюся, з одних здуваю цукрову пудру, з інших - попіл кремацій і дивуюся - ну, жіночко, назбиралося... Он про чорного пса, який йшов за мною слід у слід однієї моторошної ночі через усе місто... Про кумедного пана в потязі, який розбудив мене о п'ятій ранку дуже дивним запитанням... Про юнака, майбутнього режисера, якого виштовхнули з багатоповерхівки, який дивом вижив, провів кілька місяців у гіпсі, їхав на подальше лікування в тому ж вагоні, що і я. Проговорили всі три години. Розпрощалися на одній із станцій. Найголовнішого не зробили - не обмінялися жодними координатами. Й досі здається - могли б ось так розмовляти все життя. Море історій. Океан ілюзій.
Ото думається - виберу зараз найкращу, напишу... І одразу зателефонують: " ...Ви така-то? Це геніально! Не могли б ви написати оповідання і для нашого періодичного видання? Яка кількість нулів у цифрі гонорару вас влаштує?..."
Бумц! Це тріскаюсь об стелю потилицею ( так високо залетіла у мріях). І строгий голос, схожий на той, яким на вокзалах оголошують відправлення і прибуття, каже "...Жіночко у китайських голубих шльопанцях, спустітся на землю - Ваше молоко збігло!"
Човгаю на кухню. Витираю плиту від молока. А історії продовжують юрмитися в голові...
Аж поки на середину кухні не виповзає павук. Завмираю на табуретці. Даю йому проповзти.
І ось історія перша, або чому я боюсь павуків.
Літо. Спека. Сад потопає в зеленому буянні всього! Полудень... Тиша. Тільки десь далеко в полі гуде комбайн...
Аж раптом - крик! Мій.
На мене повільно опускається тіло велетенського живого павука, якого турботливо тримає за одну з восьми ніг старший брат... Обличчя брата не виражає нічого, окрім допитливості молодого вченого. Тобто - нічого особистого: просто цікавий з точки зору юного науковця експеримент...)
Чим нижче опускається павук, тим голосніше я кричу... Думаю, павук оглох...
А навкруги буяє літо...)
Брат вченим не став. У житті потім трапилося ще з тисячу експериментів - приємних і не дуже. Восьмилапі "чужі" досі мені чужі...)
...не знаю, як Вам пишеться, а враження таке, що пишите Ви своє, як я Ваше читаю: легко, залюбки, з насолодою. Кажуть, що читати приємно саме те, що писати було приємно. ну, отак.
Я дуже боялася павуків у дитинстві. І щоб побороти цей страх, знайшла павутину з величезним павуком і щодня годувала його мухами. За літо відгодувала добрячого кабасика.
