Якось друг прийшов у гості,
І розсівся на помості.
Все так гарно, аж чудово,
Та й почав казати слово:
«Яблуневий сад близенько.
Хочеш, збігаєм раненько?
Посмакуємо корою
Ще й зимовою порою».
На світанку друзі встали
І слідочки вишивали,
Щоб хитрюгу ту велику
Знову збити з пантелику.
Ось, добралися до саду,
Й на велику їх досаду,
Геть усі смачні дерева
Обмотав хтось так, як треба.
Друзі пробували гризти –
Не змогли авантюристи:
Толь та грубий шар соломи
Позбивали їм оскоми.
Поплелися, як побиті,
Наче вмочені в кориті,
Більше в сад вже не ходили
Й людям шкоди не робили.
А ви, любі мої, дітки,
Не робіть ніколи збитки,
А добро робіть усюди,
І любитимуть вас люди.
Галина Яхневич
