Далекій теплій Ялті на побережжі Чорного моря,
що колись бачила маму - молоду і щасливу,
і мене - новонароджену
Розквітає небаченим соняхом
країна мого дитинства –
грають ліри і арфи з-над лиману
мелодію зімлілого степу,
мовою милозвучною шепочуть
моє ім’я з акцентом
мешканки забутого Неаполя Скіфського
чи, може, Пантікапею… однако –
за давністю часу пам’ять
розмила координати
хвилями теплого моря…
Проте мені так тривожно і затишно
саме тут наслухать колискову,
ще задовго до мене проспівану…
Афродіта, мов діва, всміхається,
народжена з мушлі…
… Амфори повняться золотим зерном,
дзбани пивом, на сонці настоянім –
ах, яка розкіш співати гімн життю,
адже, люди як фенікси,
з попелу в тіло вертають…
…Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі …
Крилаті грифо́ни на піхвах меча
звіщають наближення бою,
вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
шаленими ритмами кінських копит…
Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
Чи не таври-пірати чигають на здобич...
Закони честі списані
полинами гіркими та ще ковилою
у письмена запорошені –
меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
з легковійних наложниць у яму покладені –
безмовна візитка курганних скарбів…
…Не стріляйте у сонячного зайчика,
що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
він і досі світиться як Всевидяще Око
на незітертім золоті скіфської пекторалі…
(З антології сучасної поезії "Помежи словом і століттями".
- Київ,2016).
це реалії вашої підсвідомості
