|
Так інколи, не хочеться здаватися слабким,
Ховаю сльози від тремтячих тіней.
Знаходжу тисячі своїх надуманих причин,
Малюю коло, серед не зрозумілих ліній.
І хто проникне в мій сердечний світ,
Як скласти там мелодію ритмічну?
Кому потрібний той зимовий, талий лід,
Сльози прозорість, тиха, вічна?
Здається що це усім байдуже...
Чи ти сьогодні тут зимуєш, чи зацвіла весна.
А може ти купаєшся у літі?
Чи буревієм з лисття, осінь хлинула ?
Кричить душа в холодні стіни хвиль,
Вони летять на тебе з головою.
Там за вікном самотності дощі,
Мабуть погода є в компанії зі мною.
Де ті, хто ще недавно посміхавсь,
Стояли поруч, і вірно так дивились?
Затихла річка, що водоспадами лилась,
Здається птахи не співають, в повітрі все змінилось.
І наче не було тих спільних всіх доріг,
Самотнє сонце, як коло без тепла.
Чи зможу я не відчувавши сили ніг,
Нездавшись, піднятись з крилами орла?
Омріяти б всі подвиги вздогін,
Побачити б серця підтримки й віри.
Таке бажання - серця мого дзвін,
Такі вони -людські надії.
Так інколи не хочеться здаватися слабким,
Щоб бачили мене без сліз і болі.
Чому, чому усе затихло від дощу,
Цей крок незрозумілий моїй вірі ?
Все знає Бог, мої надії й боротьбу,
Для Нього незбагненні речі - не як гори, а рівнини.
Тому дорогу я продовжую свою,
Не на все життя ті стіни, вони лише хвилини.
Дивлюсь на небо, як на безмежності політ,
І чорні хмари не лякають вже собою.
Я знаю, не завершений мій світ,
Сьогодні я знаходжу вихід, і він зі мною.
Тепер цвіта душа моя красою,
Відкриті вікна із ніжним запахом весни,
І будуть квіти, буде пісня соловїна,
Без холоду, лише проміння теплоти.
Так інколи не хочеться здаватися слабким,
Та й і не треба, я буду жити.
Доколи вічність світла не прийде,
- Боротись, надіятись, вірить і любити.
ID:
726704
Рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата надходження: 01.04.2017 08:49:41
© дата внесення змiн: 07.04.2017 02:37:55
автор: Олександр Кушнерук
Вкажіть причину вашої скарги
|