Думи мої думи,думи мої смілі,
З миттю народились й ген-ген полетіли...
Зимова ніч, подруга піч і тліє вогник-пустунець,
Дровинки тріскають чудні і грудень - вправний молодець.
Собака гавка на чужих і стереже хазяїв дім,
а ми сховались від зими і зимно й холодно усім...
*
Згадалось юності село, що безтурботно так було,
А ми ще зовсім молоді, не ми неначе то й не ті...
Як квітнув яблуневий сад ,як ми ходили на парад.
В руках червоні прапорці і транспоранти у руці.
Кричали голосно "Ур-ра!" усі дорослі й дітвора.
Гучні й веселі були дні ,ми про щось думали?-та ні!
Життя текло і вирувало і усього нам вистачало
Та й цінності були не ті і мрії наші-не пусті.
Чого хотіли-досягали,рожево жили ,так здавалось
Сьогодні ж тяжко простолюду,сумні життєві амплітуди.
Все обезцінилось, усе.Душа болить, потреба ссе.
Тоді-всього на 100 рублів ти мав багато, що хотів.
А зараз тисяча-це пшик -ніщо, нічого і не шик.
Як можуть бідні старики прожить на ції гриваки?!
Та це ж ,кричу, це-- ге-но-цид!Керує нами пан чи .ид
Мовчу, не хочу про сумне.Можливо час цей теж мине?
Усе проходить й це пройде й життя настане золоте!
Відновим яблуневий сад і вийдем знову на парад!
В руках і кульки й прапорці і щастя й радість на лиці!
Захочемо! Відновим! Зможем!Самі себе та й переможем!
Сягають думи до небес!Воскресне ПРАВДА,йой,воскресне!
Думи мої думи,думи мої смілі,
З миттю народились й ген-ген полетіли...
15.12.2016р.