Моя ти земле, рідна і свята,
Де вітру спів, народжений в пшениці,
І серця сум забутої вдовиці
До сонця разом з жайвором зліта.
Моя ти земле, в вишивках полів,
Чергуються де рута, синь і злото,
Із журавлями в вільному польоті
І з цнотою несходжених боліт.
Моя ти земле, з долею верби,
Снігам що підставляє голі віти,
Яку не залишає в тиші вітер,
Як символ материнської журби.
Моя ти земле, в росяних стежках,
Із голосними диво-солов’ями,
Одна-єдина, як буває мама,
Моєму серцю рідна і близька.
11.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
