Звичайна, буденна реальність.
Вечірні ритуали - практично виконані.
Кожна дія твоя - бездоганність,
Й не чекаєш тривогу, бо ж, власне, й не кликали.
Та приходить вона, десь із ближнього пекла,
Там, де непевність твоя та демони страху,
Там, де роздумів всіх - заборонений вектор,
Там, де логіка тісно переплітається з а́хуєм.
А вона - лиш носій для транспортування,
Компілятор для цього лю́дського коду.
Інтерфейс цей ти бачиш аж ніяк не востаннє,
Хоча, хто його зна!? Це відомо лиш богу...
Ну й ось вже із нею в палкому дуеті,
Смакуєте ÍNFO, що вона зготувала,
І зупиняєш її лише на сигарету,
Цю корозію-трапезу для нервів-металу.
Як закінчиться цей, не ле́гкий, процес -
Тривога піде й виганяти не треба,
А при́йде колишня, така собі "EX",
"Ніч відкритих дверей" у свідомості в тебе.
Зустрічати не треба, чесно ка́жу - "Не варто!",
Бо, як станеш під двері - залізе в вікно.
Хоч організовуй по периметру варту,
Пройде через все, бо їй все одно.
А імення гучне їй - "панічна атака",
І захиститись вже не можливо.
Дезертують усі - залишається а́хуй,
Бо як на мене, є щось між ними.