Цей вечір забирав мене у себе.
Я залишала тіло, йшла з життя.
Спочатку монохромом просто неба
Я малювала тіні й відчуття.
Без тіла – біль
Без надії – розпач
Без хліба – цвіль
Без страху – врозтіч
Без руху – ріст
А рух – без себе
Без річки – міст
А рай – без «треба»
Я малювала зустрічі в молитвах
Двох рідних душ. Їм доплітала суть.
Напругу розмивала в вічних битвах
Добра і зла. Я бачила красу
Без очей – відчуттями
Без видінь, без торкань
Без зупину, без тями
Там, де вибух – там грань
Там, де грань – божевілля
Де кордони – там я
Не блукала безцільно -
Пензлем йшла докінця
До фарб я не дійшла – стирався хвостик
У мого пензлика, бо суть чомусь тверда
Дістати вище тіні? Я ж без росту –
Без тіла, форми, обрисів – вода…
А вода – це рух
Без обмежень – пляма
Від краплини – круг
Від краплини – мама
А від мами – дитя
Від дитини – шрами
Від води – життя
Без дитини – драма
Я потім малювала лиш водою -
Прозоро, лагідно, без чорного й без тла.
Я думала, що рани всі загою,
В яких молилось людство допізна
Та я - лиш тінь
Не Бог Всевишній
Одне «цвірінь» -
Й я знову грішна
У тіло вмить
Спускаюсь вранці
Все знов гримить
В життєвих танцях
У тілі малювати я не вмію -
Я лиш виконую мій необхідний треш,
Щоб дорости кінця – простої цілі:
Якщо вже народився – то й помреш.
Бо я - лиш тінь
Не Бог Всевишній
Одне «цвірінь» -
Й я знову грішна
Буття – це круг
Людина – пляма
Хоч вічний дух
Життя – це драма
Ви знаєте, дуже сподобалось: над кожною строфою хочеться подумати, бо у ваших образах і метафорах криється глибокий зміст. І не можу не відмітити оригінальність форми. Чудовий вірш
П.С. У третьому рядку описка "монохромом"
Rusya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую. не можу ніяк знайти "своє". все не те і не те. можна на "ти"
