Він щойно доторкнувся поглядом її незайманого лиця, якась безмежна сила, чи то пак, якісь капосні мурашки "пробіглись" по його спині. руки трохи заніміли, ноги завагались, чи то скоріше у думці знову "проїхався" черговий сумнів. А що ж і таке буває? А раптом вона не ТА? Що тоді? Та ні, тут сумнівів в наступну хвилину вже не могло бути. Її вії-крила хоч темні, як ніч, злетіли і з-під повік визирнули 2 перлинки, засвітились, засміялись, заграли під сонцем... У них добре йому було видно себе. А що ж? Це непогана ідея: не доведеться носити з собою дзеркальце. От так можна буде подивитись, що там доброго робиться у нього на голові і, взагалі, як там поживає його face :-)
- Ходімо на галявину, - це перше-ліпше, що йому забрело в голову. І вони таки пішли, не знаючи, що в заасфальтованому місті знайти галявину = побачити якусь там живність, от так просто посеред міста, наприклад, біля Ратуші...
Диво-дивне, вони таки знайшли ту галявину, але не в місті, а далеко за його межами.
І там їм справді було затишно, все так, як вона собі уявляла - зелена трава і навколо ні душі, нікого, лише він, вона і вони - їхні мрії. Що може бути прекраснішим за те, щоб полежати просто так під чистим небом і теплим сонцем, посмакувати свіжим повітрям і співом пташок? Просто так, раптом переміститися з бурхливого суєтного міста у спокій, поблище до природи і до себе, Людини. Що може бути важливішим у цьому світі за прагнення до природи і свободи?
22.09.2010р.
