Так дивно й швидко промайнули дні...
Якісь думки незрозумілі прилетіли...
Чому все вийшло мов в короткім сні?
Чому так швидко прогриміло?
Я зараз ось пишу,
А серце так шалено груди розриває.
Чому все так?
Чому мене солоний сум вітає?
Я маю ще багато запитань...
Незрозумілих дум вітання...
В своїй душі я чую солов'їв,
І ще багато слів зітхання.
Я ладен дострибнути до небес,
Де вільний птах літає.
Але чому все саме так?
Чому...? Я сам себе питаю...
А може все це просто так,
Жахлива помилка життя?
І може все ж таки не так,
Твій погляд мав я розуміти?
Я бачив ти блукала в небесах,
І розум ніби був далеко,
Я розгубився наче немовля,
Чому!? Чому я так себе повів Лелеко!?
Так тяжко зрозуміти почуття...
Його ніяк не можна описати,
Чому воно дарує нам життя?
Чому самі не можемо ми обирати?
Навіщо я все це пишу...
Кому потрібні ці чому?...
Кому потрібні ті зітхання?
Чому! Чому! Чому! Чому!
