Бабуся скрикнула:
- Ой! Жах!
Обе́рем квітів на дошках!
Вставай но, дочко, та хутчіш
Неси води святої й ніж! -
- Та що там, мамо, за біда?
Навіщо ніж та ще й вода?
- Хтось ворожить! Що сказати! –
Ге́ть зло кинути від хати! -
В вікно дивилася дочка
Й сміялась щиро із значка:
Троянд аж в’язка на дошках.
- Чому ж то, мамо, відчай, жах?
Та то не чари і не страх,
То дівка виросла в очах. –
А я – соромилась, мовчала:
Любов у серці вже палала.
Галина Яхневич.
