Все відбувається раптово,
Й сам не розумієш для чого.
Перепонки врізаються у твоє щоденне буття,
Відриваючи безпощадно по пір`їні, молоденькі, ще не зовсім сформовані крила.
Крила твого взлетіння, твого серця безневинного ще биття.
"За що, навіщо????"
Голосить матуся, "За які гріхи ти забираєш моє єдине дитя???"
Біль неминуча, яскрава така.
Сльози рікою по зморщеній щоці.
"Не дай йому смерті.
Чуєш, ти мене чуєш? готова сама умерти за його усмішку, його існування.
Як же це боляче втрачати кровинку,
Господи, дай укріпитись їй хоч на волосинку,
Хоч на щонайменшу зернинку."
Тиша.
Не чути уже благальне сопіння матері, не чути уже мирне сопіння дитя.
Лиш чути гуркіт у топленій щойно печі,
Враз не залишилось у хатині ні душі.
Яскравіше світять лиш дві зіроньки, мов в обіймах вони,
Уже навічно, уже назавжди.
Ніколи не робіть боляче, скрути своїм матерям,
Адже вони у цьому житті за вас життям...
Люблю Вас, Мамо,і нікому не віддам!
