У твоїй вазі помирали квіти,
Воду пили хлоровану, брудну,
Вони любили шум дощів зі стріхи,
Теплу, розхристану весну.
Вони були сонцем тут між нами,
Мали душу, пульс, серцебиття,
А хтось прийшов до них ножем з руками,
Взяв і так підло вкрав життя.
Тепер в цій вазі їм так тісно,
Їм так задушно - ну ж, відкрий вікно,
Їм так болить планета ця, це місто,
І хмара цих людей - із мулу дно.
Їм сниться світанок, кришталеві роси,
Там десь з-за обрію іде гроза....
Вони плачуть, чуєш їхні сльози?!
Та час не повернеш назад...
У твої вазі помирали квіти,
Вони мовчали, лиш стогнали тихо
Свято закінчиться - вони підуть в смітник,
Господи, що за бездушна примха,
Почуй же їхній подих
Почуй же їх їхній крик...
