В цей день чекала твоїх слів…
Я тільки їх чекала…
Але ти все ж таки зумів,
Зробити так, щоб впала…
Хотів цього ти чи не хтів -
Насправді неважливо,
Але образити посмів,
Болить… що неможливо…
Не треба більше мені слів,
Пояснень, монологів…
Ще вчора ти торкався снів,
Долаючи тривоги…
Ти жив в країні моїх мрій -
Єдиний, неповторний…
Нарешті, думала ти мій -
Доля дала урок повторний…
І я згадала відчуття,
Ті… болісні вечірні…
Коли пірнаєш в небуття…
Занадто вони сильні…
І серденько моє болить,
Неначе рвуть кусками…
Я буду його боронить -
І затягну пасками…
Не буду більше я пускати
Нікого в свою душу…
І не дозволю більше грати,
Як з ведмежатком з плюшу…