***
Мені твоя душа леліями заграла,
Лугами золотими, купальським джерелом.
І що мені, людині? Зовсім слів замало,
Щоб силу оцінити й всю твою любов.
Ти багрянієш в полі, а долоні мокрі
На них заснули сльози, ти стоїш сумна.
А я не знаю скільки будем такі кволі.
І скільки ще чекати будеш зму-че-на.
Я знаю, твої руки підняли всю вічність.
Я знаю, твої очі замерехтіли днесь.
Але боюся рідна, щоб той неситий січень
Твою любов безмежну не запорошив десь.
Я хочу,моя люба, прекрасна Україно,
Щоби сміялась завше ти людям у піснях.
І зацвіла казково чарівна cолов’їна.
А білий цвіт надії не танув на устах.
Моя ти славно пані, моя найкраща квітко!
Любитиму тебе допоки я живу.
І поки Бог на небі, для тебе ,Україно,
До твоїх ніг найкращі я квіти понесу.
