https://www.youtube.com/watch?v=yXdeSKF_fNI
на літературно-художнє видання “Помаранчева дівчинка”
(автор Бреславська Ольга Олегівна)
У кожного з нас є особисте розуміння поняття “щастя”. Мабуть, воно являється сукупністю матеріальних, духовних, емоційних та почуттєвих складових, де міра переваги однієї над іншими визначає стан душі людської особистості. Рідко коли цей стан підвладний законам статики, оскільки зміна пріоритетів виступає однієї з передумов динамічності людських станів та відповідних їм трактувань понять. В даному випадку це поняття “щастя”. Вважаю за доцільне визнати ліричним епіцентром книги саме “щастя”, оскільки навколо цього поняття (хоча і опосередковано) формується спільність сюжетів.
Надзвичайно вражає велика кількість метафор. Як відомо, вони є неодмінними супутниками більшості поетів. Але в поезії кожного вони підкреслюють саме обрані поетом суть, жанр, емоції (наприклад, народність Шевченка, ліричність Байрона, експресію Маяковського чи романтизм Пушкіна). В поезії Олі вони солодять, подекуди зігрівають. Солодять, немов цукор до чаю; зігрівають, немов п`єц у зимову пору. І все це, незважаючи на можливу наявність смутку, правдивості, кохання.
Хотів би відзначити наступні зразки цих художніх фігур з творчості автора: “чути музику в тиші прози”, “туман кольору подиху”, “вечір погладжує спину”, “шепочуть душі книг”, “вітер облизує губи”, “плакала скрипка”, “із посмішок втішених весен”, і звісно, “помаранчева дівчинка”.
Якщо спробувати надати поезії поета якогось слова, тобто поняття, яке скаже нам про переважну більшість творів, я би обрав слово “щастя” для поезії Олі. Майже в кожному творі відчувається вихід на це поняття. Не прямо, не безпосередньо, а глибиною сюжету та його розв`язкою.
Також я би наважився назвати поезію Олі межею між лірикою погоди і казковістю з домінантою на ліриці погоди. Багато віршів метафорично виходять на казковість, але не огортаються нею сповна. Більшість віршів схильні огорнутися в світло сонця чи місяця, в дощ або сніг.
Аналізуючи вірші по розмірах, можна вирахувати наступний відсотковий склад: 42,86% ямб; 20,41% дактиль; 16,33% амфібрахій; 12,24% хорей; і 8,16% анапест, хоча в багатьох трискладових віршах наголос першого складу варіюється. Зазвичай, превалювання ямбу є завжди, тому ці відсотки дещо теоретичні, але свідчать про володіння автором усіма віршованими розмірами.
В п`ятірку найкращих для себе віршів я виділю наступні: “Слова в цукровій пудрі”, “Натомлений вечір”, “Ром у каві”, “Нелюдно у раю”, “В очах твоїх бачу ромашки”. Відповідно, коротко про їхні переваги:
“Слова в цукровій пудрі” – це чудовий зразок порівняння. Написання твору (вірша) порівнюється з приготуванням, і не чогось, а солодких коржиків. Ось і найяскравіший приклад солоду метафор. “Натомлений вечір” – це твір-метафора. Завдяки цьому він стає по-своєму особливим для кожного читача. Основна лінія – це оригінальність опису втоми вечора. “Ром у каві” відкриває алегорію чистої води, відповідно, асоціативне переосмислення відбувається читачем на власний розсуд. “Нелюдно у раю” заставляє читача пройти по раю і відчути його самотність, а так воно і є в житті, принаймні в цьому (земному) як передумові того (неземного). “В очах твоїх бачу ромашки” – це любов дитини до матері, надзвичайно влучно висвітлена. І справжня сила вірша починається від слів “Мамо, не спи…”.
І на завершення: рецензія не буде собою без критики, як би я того не хотів, хоча, на мою думку, і критикувати тут сильно ні́чого. Тому: в деяких творах з розбитою римою (і зміною розміру під зміст) швидка послідовність метафор не дає змоги виділитися кожній з них (“Над сивими Карпатами”, “Злива”, “В узбережжі очей”, “В тіні півмісяця”, “Окрилена, закохана”). А також зміна перших наголошених складів у трискладових розмірах під зміст гальмує швидкість інтонаційного читання (“***”,“Окрилена, закохана”, “Історію творять маленькі люди”). Зауваження суто теоретичні і жодним чином не вплинули на зміст.
Загалом, я дуже задоволений прочитаною книжечкою. Вона віднесла мене з дощових вулиць до межі казковості, щоразу нагадуючи, що “щастя” десь поруч. Надзвичайно вдячний поетесі за подаровану можливість приємного читання і бажаю нових щасливих звершень.
Вітаю, Олеже, з доброю рецензією!
Бажаю й надалі успіхів на цій (і не тільки) ниві!
Читається цікаво - а ще й після особистого знайомства з рецензованою книжкою!
З Твого дозволу препощу Твої рецензії у мережу ФБ!
О, вітаю пане Олеже! Я і сам маю звичку на презентовані мені поетами збірочки писати невеличкі критичні рецензії. Молодці Іванофранківці, що мають на своєму телебаченні такий чудовий цикл телепередач "Літературна світлиця".
Гарна у Вас рецензія - тепла, пізнальна, не нудна. Та краще ще буде прибрати цифри відсотків. Цифри завжди роблять матеріал важким.
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Вікторе! А знаєте, хотів зробити цифри своєрідною "фішкою". Звісно, все не передбачити В аналізі поезії я, звісно, аматор. Пізнавав поетичні елементи по радянській книзі (Е.Дрыжакова. В волшебном мире поэзии. - Москва:"просвещение",1978 ). Там, до речі, ст.28, 1 абзац, є теза: "любые подсчеты убивают поэзию". Відповідно, її кртикують, зрештою відкидають. Там взагалі - арифметика вищий рівень Беруть певну кількість віршів певних поетів, досліджують кількість складів, слів, іменників, дієслів, прикметників тощо, їх відсотковий склад і будують теорію превалювання того чи іншого виду інформації. Зрештою, це лише маленька частинка страшної арифметики Але, на мою думку, трошки цифр не зашкодить, хоча би в розмірах (навіть музичних).
А книжка справді "тепла" і легко читається