|
Розкодуй мене від страху любити. Я, мов азартний гравець, п’яниця чи наркозалежна, яка давно вже кинула шкідливі звички й навіки закодувалась від проявляння будь-яких наземних емоцій.
Я самотня. Стою на одному місці й боюсь поворушитись, бодай не зруйнувати залишки спокою, які манірно крокують по кімнаті, наче гордовитий Юлій Цезар. Нервуючи, блукаю в кімнаті, наче по лабіринті Фавна, наполегливо шукаю вихід, поки кисень ще є у легенях, поки вирує наснага й бажання побачити білий світ, присутнє натхнення й стильність до красоти. Ей, я заблукала або ж крокую до світла? Чи йду до моменту, коли на мене впадуть стіни та стеля, наче у невдалій партії доміно?
Я пасивна. Не проявляю емоцій, не кидаю солодких й пестливих слів на вітер, не ведуся на густі й ванільні компліменти, не кричу на весь світ про почуття, навіть не шепчу про те, що на думці. Досить дивно знати, що ти така, і з цим нічого не зробиш.
Я – замкнена книга. Обгортка моя гладка, всіяна зернами мальовничих кольорів, відблискує глянцем і шиком, а зміст – недосяжний й глибокий. Жодній людині не прочитати цієї незрозумілої й надто важкої мови, не розгледіти маленьких літер на великій сторінці, не відчути на смак сенс цього тексту, його думу, мету та призначення.
І, коли я знайшла тебе, людину з якою не треба нічого вдавати, коли ти – це цілком ти, коли обіймають так міцно, що от-от тріснуть ребра, я зрозуміла, що буду здорова…
ID:
546841
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.12.2014 15:55:39
© дата внесення змiн: 27.12.2014 19:30:28
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
