Я у полоні власних думок і власних принципів,
Ніби забутий птах, на виході дверима паперовими скрипів.
Мрії загублені серед тих кораблів так швидко павших,
Горять будинки демонів життя проклявших.
Квиток в життя, як снігопад, розтанув у руках холодних,
Серця черствіють від думок про життя тих голодних.
Як правило, в житті за весною іде сонячне літо,
А ти живеш, як взимку, йдеш по трасі непомітно інкогніто.
Бачить Бог, я намагаюсь вирватись, рвусь кігтями,
Хочу повернутись до нормального життя, б'юсь ліктями.
Та мене ніхто не бачить, всім начхати на такого простолюда,
Ну тоді побалакаєм, коли перед вами постане сам Іуда.
Тоді прийдете з проханнями, будете молити про допомогу,
І саме тоді я вам середнім пальцем укажу на вашу дорогу.
Ви мене не бачите, так скоро будете чути всюди,
Ще трішки почекайте, і почуєте мого життя чудового етюди.
Заграють на весь світ життя мого акорди,
Про сенс життя свого задумаються навіть тупі лорди.
