Над головою твоєю триматиму я парасольку,
щоб личко не змокло і плечі ти не змочила.
Знайти тебе важко - це ніби в сіні голку;
та серця магніт - таки дивовижна сила!
Не злились серця, та й не треба їм було зливатись.
Коріння ж фіалок сплітається не з будяками.
Здається мені, та й усім те саме може здатись:
маленька фіалка прекрасніша стане з роками.
Не знаю, чи я ще колись захмелію
від запаху чарів твоїх пелюсток.
Як бачу тебе, я відразу німію:
ні слова, ні звука, лиш кволий кивок.
Ми різні. А разом такі не бувають.
Хоч щастя твоє гоїть всі мої рани,
Є істина, часто яку забуваєм:
будяк - будяку, а фіалці - тюльпани...
23.9.14
