Лисичка з курника вернувшись десь під ранок
Під співи солов’я сіла стрічать світанок,
Як пава та розпушила свій хвостик,
Прислухалась, облизуючи носик.
Замріялась: «Ну що той соловей?
А у якій пошані у людей.
Хто не почує – а цій пташці радий,
І щиро привіта до свого саду.
Так би й мені навчитися співати,
Тоді я вільна до людської хати
Прийти і більше вже не красти,
Мій хист у співі буде всім за щастя,
І курочкою мене нагодують,
А може якось ще вшанують…»
Ось так міркуючи, хитрунка
До солов’я звернулась хутко,
Підлещуючись, промовляє:
- Мій соловейко, вас вітаю,
Ви справжній співу господар,
Чи не важкий для вас тягар
Мене до вас в навчання взяти,
Бо мрію я як ви співати.
Якщо ж мені дозволить пане
То й я тоді в пригоді стану –
Усіх пташок від вас повідганяю,
Щоб щебетанням вам не заважали.
Подумайте, коли навчусь співати,
Почнемо разом виступати,
Я ж пані видна, й ви – не останній птах,
Збиратимемо в лісі кожен день аншлаг.
Від цих розмов співак аж зашарівся,
Поважно так лисицю роздивився,
Відповідає : - Що ж, руда,
Спів, звісно, - справа не проста,
Але коли таке бажання,
То приступімо до навчання.
З розспівування починаймо,
Хай голосу ніщо не заважає.
Щоб співу музику відчуть,
Ловіть мелодію на слух.
І ось на дереві співає «Фьюіть-фьюіть»,
Під деревом лиса ж скавчить,
Десь навіть в ноти попада,
десь просто завиває…
На часі третьому терпіння вже втрачає.
- Що, вчителю, - лисиця солов’я питає,
- як вам талант мій, чи вражає?
Хоч і пихатий був той птах,
Згадав, що перед ним хижак,
І щоб уникнути зубів,
Промову так свою повів:
- Я бачу в вас потенціал,
Але щоб був такий вокал,
Як в мене, треба тренуватись
Кілька років, не лінуватись…
Руда скипіла: - Як же так?
Лише співати ти мастак!
А щоб чужий талант розкрити -
Нездара, й не тобі мене учити!
То маячня: як краще пащу розтуляти,
Ловить якусь мелодію і ноти відчувати…
На зайвий клопіт час свій витрачаю,
Піду краще в курник у піжмурки пограю.
Так і у нашому житті: студент навчитись хоче,
А навчатись –ні))