UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: MiShura: Мракобесие - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ігор Рубцов, 03.10.2014 - 13:08
Зможемо, сестричко. За однією-єдиною умовою: за допомогою Бога. Христос казав: "Без Мене не можете робити нічого". Це з 15 розділу від Івана. Інакше ніяк не подолати руйнуючої ненависті.
MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може найбільша біда людства полягає в тому, що між мудрістю Бога і темнотою людей бракує надійних посередників? Бо скільки воєн затіяли або підтримували провідники тільки християнських церков - чи то ж можна назвати їх діянння богоугодними? Але я гадаю, що це не лише біда, але й іспит для нас: наскільки ми свідомі, щоб уникнути спокуси, хай навіть вона виходить з уст церковних пастирів? Я дуже часто думаю: чому більшість людей не сприймали пророків і навіть Божого сина не схотіли визнавати? Але ж відповідь проста: вони були впевнені, що чеснота покори усіляким пастирям замінить їм чесноту власної відповідальності перед Богом. Саме це ми бачимо і в Україні, і в Росії - недалекі люди, в безсумнівній покорі церковним і світським проводирям, іменем Бога творять таке, що й звірям не притамане. Я казала своїй доні змалечку: "Якщо ти так наполегливо прагнеш жити своїм розумом, потурбуйся, щоб він у тебе був!" Отак і Бог примушує нас навчитись користуватись даром пізнання, якщо вже Адам і Єва (так завчасно) його для нас здобули.
Ігор Рубцов, 02.10.2014 - 13:59
Шурочко, стосунки між людьми складаються не за принципом національної приналежності. Принцип "по справах" діє незалежно від ознак "свій-чужий". Я хочу тебе запевнити, що вибір, зроблений давно, лежить на підставі людяності. І, між іншим, є у мене друзі, які мають відмінні від моїх переконання. Тим не менш, лишаємося друзями. Вміння прийняти людину з її відмінностями утримує нас. П'ятий пункт для мене не показник. Я написав про тенденцію, яка відслідковується у стосунках між певною частиною населення одного державного утворення і іншого. "Кашу варять" окремо взять особи. Так не всі ж її їдять. І Новодворська, і Макаревич, і Ахіджакова... ну це з відомих, а скільки їх невідомих нас простих людей, яких я прийняв би у своєму домі з радістю. Що вже казати про мене й тебе? Ми любимо землю, на якій живемо. Пам'ятаєш мої спогади? Я там також не ділив людей на "розумних, тому що українці" і інших. Мерзоту вважав мерзотою, хай вона хоч у червоні шаровари вбирається. Вкусивши отрути, більшість людей по той бік кордону чомусь не прозріває, навіть перебуваючи у центрі наших міст. Он, тут поруч колега з двоглавим паспортом сидить. Йому які аргументи не наводь, він все рубає: "Ну і что, что політіка крємля подлая? Ну і что, что ми там всє ніщіє? Зато нас вєсь мір боітся." Ну що тут сказати?
MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ігоре, ти трохи розвіяв мій смуток. Розумієш, для мене зараз найбільший головний біль - не Росія. Її вже для нас, нажаль, немає, вона за кордоном, за межею нашого світу. Але згадай Шевченко: "Не жаль на злого...". Найбільше мене зараз непокоїть відсутність єдності і маніпулювання інформацією всередині країни. Як там далі у Шевченко "А жаль на доброго такого, що й славу вміє одурить". Ти дивуєшся з колеги з двоглавим паспортом, а мені болить, що тут, у Києві, наші співгромадяни, приятелі, з якими і я, і ти, не раз зустрічались, посміхалися одне одному, зараз стали нам непримиренними ворогами. А назустріч їх ненависті постає віддзеркалення. Віддзеркалена ненависть зрозуміла, але ж ненависть завжди сліпа. Як пише Кузя "месть копает сразу две могилы". Чи зможемо ми бути спільними, сильними, суворими до ворогів, але залишатись при цьому людьми?
Ігор Рубцов, 01.10.2014 - 11:47
Загадкова душа ватника, яку намагався второпати Шевченко. Я відразу згадав його: "...Чурек і сакля — все твоє; Воно не прошене, не дане, Ніхто й не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах. А в нас!.. На те письменні ми, Читаєм Божії глаголи!.. І од глибокої тюрми Та до високого престола — Усі ми в золоті і голі. До нас в науку! ми навчим, Почому хліб і сіль почім! Ми християне; храми, школи, Усе добро, сам Бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! чом ви нам Платить за сонце не повинні! — Та й тілько ж то! ми не погане, Ми настоящі християне,..." Все їм очі коле, все не так. Брат розповідав, батько його - військовий. І все життя по гарнізонах. Приїхали у рашу, надумали тепличку поставити. Ні, сусідам не сподобалося: чяво ета хахли памідори жрать будут, а ми нєт? Побили скло. І так у всьому. Тільки пуза попівськи їх не дратують, бо то "служитєлі "полного" (у сенсі жирного і товстого) Євангєлія. MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох, Ігоре: якби ж то можна було провести межу: отут - розумні українці, отут - ватники-росіяни. Ну і хто тоді по-твоєму Валерія Новодворська, Марія Вілінська, Ірина Фаріон, Богдан Хмельницький, Павло Тичина і Павло Губенко? Мене дуже засмутило, друже, що ти в моєму вірші побачив лише критику росіян - не для цього я його писала. Я, росіянка за національністю, з болем в серці, але невідворотно поставила на Росії хрест: протягом найближчих років ця країна буде гинути і тягнути за собою в прірву інших. Але від зовнішнього ворога можна (і неодмінно треба!) відмежуватися. А от що робити, коли починається розбрат всередині країни, причому розбрат надуманий, надихнутий зовнішними провокаторами? Подумай, друже, поки що я можу тебе так називати, але боюся, що не я, а ти зречешся мене через те, що я за походженням - росіянка, що я не визнаю право ні одної церкви тотально володіти душами, розумом і совістю віруючих. Або навіть не зречешся, а скажеш: "вибач, але я змушений вибирати між нашою дружбою і своїми переконаннями", як зараз пишуть мені жителі Росії (до речі, українці за походженням). |
|
|
||||||||||||||||||||||||||
