я зустрілась з тобою поглядом в невеличкому залі місцевої книгарні... ти тримав в руках книгу «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл, і чомусь одразу ж подумала, що ти добре розбираєшся в літературі... твої очі заховались за книжковими полицями...я поспіхом вибрала першу книгу, яка потрапила мені в руки, пробігла поглядом по твоїх зап*ястках і завмерла... я ніколи не думала, що можна закохатись в чиїсь руки, при цьому зовсім незнаючи людини... я памя*таю як в дитинстві обожнювала руки моєї бабусі, я притулялась до них і це був мій особистий прихисток, я відчувала себе захищеною... від тоді руки стали моїм ідолом... дивлячись на пересічних мені людей, я помічала тільки їхні руки....і всі вони надзвичайно різні: в одного лагідні і білосніжні, в іншого - згрубілі і неприємні.... твої руки були особливими.... я хотіла доторкнутись до них, міцно стиснути і не відпускати.... ти впіймав мій погляд і усміхнувся кутиками губ... мені стало ніяково...я миттю підійшла до каси, вийняла гроші, заплатила за книгу і відчула чиєсь важке дихання позаду мене..."я б хотів мати таку доньку як ти"... я проковтнула твої слова, зрадники-долоні спітніли і викривали мене, як нерозумне дівча, яке вперше поцілував однокласник... я обернулась..ти дивився на мене так, як дивляться давні знайомі, які знають один одного вічність... "непогана книга, -додав ти, - тільки автор нерішучий".... я не встигла промовити й слова... ти пішов, не озираючись назад... я підняла очі на книгу, яку щойно купила і похолола.... її автором був ти - хлопець з красивими руками, оксамитовою шкірою і щирим поглядом.... хлопець, який приїхав до мого міста "спати з жінками"...