Люблю моє дитинство, рідну хату,
Люблю садочок, річку і поля.
Люблю природу. Жайворон крилатий
Мене, згадаю, часто надихав.
Люблю я небо яснеє і чисте,
Люблю лісок край шляху - тихий ліс..
Люблю я сонце рідне, променисте,
Люблю життя минуле, повне гріз.
Люблю, бувало, край вікна сидіти,
Вдивлятися у небо, у зірки.
Люблю, бувало, щастя-радість снити,
А у житті не так все – навпаки.
Та що життя, як є про що згадати,
Як рідний дім манив мене вікном.
Для мене повертатись – завжди свято,
І свято, перемішане з добром.
Люблю зустрітись з рідними на ґанку
І привітатись радісно: “Привіт!”
І з вечора до самого світанку
Їм про життя минуле говорить.
Люблю босоніж бігти по травиці,
Співати пісню щастя, повну сліз,
Люблю із джерела набрать водиці
І рушити додому через ліс.
Люблю літати в небесах від щастя,
Дивитись на людей, не бачить зла,
Адже все звідки кажеться прекрасним,
Якою би земля і не була.
Люблю на мить спинитись в холодочку,
Зирнуть назад, на все своє життя.
Люблю плести із квітів я віночки,
Люблю дивитись я у майбуття.
Люблю я школу – затишну і тиху,
Знайомі вікна світяться теплом.
Не знала я у її стінах лиха,
І залишила я її з добром.
Люблю я місто рідне і знайоме,
Люблю будинки, ринок, все навкруг.
Люблю село затишне, невідоме,
Навіть тебе, далекий вірний друг.
Люблю тебе, о ти моя земля,
Але від тебе так далеко я!
ID:
512273
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 19.07.2014 10:31:52
© дата внесення змiн: 19.07.2014 10:31:52
автор: Олена Мир
Вкажіть причину вашої скарги
|
На одному подиху... 
