Лунали із сумом трембіти,
Зажурено йшли шахтарі.
Хотіли життю ми радіти!
І жити на рідній землі!
Донбас,Придністров'я,Карпати!
Усі ми єдиний народ.
Так хочеться гордо звучати
Шукаючи певних нагод.
Нехай нам з тобою насниться,
Шевченкове слово, жура.
Давай же ми будемо молиться,
Щоб йшла стороною біда.
Відколи нам їсти те клоччя?
Шматками, як зграйка вовків.
Краса українська, дівоча,
Засліпить усіх ворогів!
Та вмить ми усі розсварились,
Хоч виних насправді нема!
Бо нами керують, ті свині...
Яким лиш прощенне - тюрма.
Чому я над братом лютую?
Перевертень вказує шлях.
Ще відчай не згасно лінчує,
І кроки не зримих невдах.
Лунали із сумом трембіти...
Будь ласка! Ось тільки писати треба більше... Як Вам там живеться на своїй... та чужій землі?
Мене, до речі кличуть Олексою, а скорочено - Лесь, Ол! А можна і просто - О! Та то вже вигук несподіванки, захомлення!
Колос надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так пишу я але нажаль немає часу для того, щоб щось показати публіці, шліфую майстерність Дуже приємно Олексо!!!! Будем знайомі! Та це мабуть не вигук несподіванки - це результат хорошого настрою! Бо ж думаю варто підходити до всього з прекрасним настроем, тоді все буде вдаватись.