Ми не змогли, ми не зуміли.
І в Бога ми її не заслужили.
Він дав, послав її, як дар із неба.
Як промінь сонця з поміж хмар пробився.
І в нас з тобою стимул жити знов зявився.
І стимул діяти, робити щось, і нею жити.
І разом помагати долю їй творити…
Але, але, але…за що не знаю….
Як дим розсіялося щастя, все пропало…
Все рухнуло, розбилося, зівяло…
З під ніг земля пропала…Ми пропали…
У вир бездонний із тобою впали…
За що , за що , за що …не знаю…
За що дитя в нас небеса забрали…
