Ніхто не знає яка зараз пора року. Скоро напевно взагалі не можна буде з певністю стверджувати, що колись була зима,осінь, весна, літо..... Можливо, незабаром буде якась Зимовесінь і Осеноліт. Те невідворотне, жахаюче у своїй невідомості життя насувається на нас, немов вогняноокий потяг. І людина залишається безпомічною перед крихкими руками могутньої стихії.
Ми хочемо вигадати собі казку. Це мовляв: „Глобальне потепління, яке насувається дуже поступово, ми потонемо під водами всесвітнього океану, але не зараз –колись”
Та Природа не хоче чекати. Ми не відгородимося від неї екранами своїх ноутбуків, телевізорів, мобільних телефонів. Природа вона ось – у кожному з нас. І про це невпинно нашіптує нам жага поїсти, попити і накинути на себе теплу ковдру, а потім ще подивитися якесь кіно і заколисати власні нерви. Ми не втечемо від природи, бо це наша сутність, яка навіть зранку посміхається нам в дзеркалі загадковими очима буття. Природа – це ми.
Упродовж всього свого існування людина хотіла забути про те, що вона це Природа. Так повстали різні види мистецтва і навіть наука. У книжках і піснях людство вигадувало міф про те,що не належить до природи. Там людина повставала піднесеною, відокремленою від натуралістичних сфер буття. Власне у науці творилося щось подібне. Адже ніхто б не ризикнув назвати стереометрію природньою?
Таким чином людина повірила у власну брехню і сьогодні впевнена, що сильніша, могутніша і досконаліша за природу. Ми повернули гирла річок, освітлили ніч бутафорським електричним світлом і вигадади ще низку паралельних книжкових світів, де природа слугує лише фоном для відважних людських звершень.
А що буде коли завтра океан поглине все живе? Невже тоді людина силою своєї уяви протистоятиме холодним пальцям стихії? Чи вистачить пихатості?
Сьогодні я біжу вулицею і думаю про політичні справи, про проблеми журналістики, про все на світі,окрім того,що серед зими настало ОСЕНЬОВЕСНО. Я думаю про це,але у контексті інших справ „важливіших”. Але не здогадуюсь про дріб”язковість цих думок порівняно з однією про невідворотну силу природи частиною якою я є і буду завтра, якби не хотілося від цього втекти.
