Сергійко був хорошим хлопчиком - ходив до школи,робив уроки,намагався бути чемним,хоч це і не завжди вдавалось...Але одного разу з ним трапилося щось загадкове - чи то якась недобра фея пожартувала так,чи нова модна жуйка подіяла...Сергійку дуже сподобалось плюватись.Так-так,саме- плюватись.Він майстерно робив це
усюди,де бував - у школі,на вулиці...Звідусіль тільки й було чути:
-Не плюйся!
-Як не соромно - такий великий хлопець!
-А ну, відійди - а то зараз як дам!!!
-Негайно неси щоденник!
-Юначе,приберіть за собою...
-Я усе розкажу твоїм батькам!
...Зрозуміло,що нова звичка зробила життя Сергійка набагато складнішим,
ніж колись...
Одного разу мама не витримала і сказала:
-Доведеться змиритись із тим фактом,що ти - не хлопчик,а якийсь дуже рідкісний вид Людиноподібного Верблюда...
За мить вона,зітхаючи,уже тримала в руці слухавку телефона.А Сергійко,
влучно плюнувши прямо у свій портфель,почув уривки телефонної розмови:
-Так-так,думаю - варто спробувати...
-А який там розпорядок дня?Скільки раз годують?
-Як їх звати?
Сергійко не дуже зрозумів,з ким розмовляла мама,але ,по великому рахунку,йому було - НАПЛЮВАТИ...
Мама допомогла Сергійку одягнутись,що було досить дивно,адже він вже давно робив це сам.
Скоро мама і син вже їхали автобусом у невідомому напрямку.Сергійко не дуже цікавився КУДИ,він був зайнятий покращенням свого особистого рекорду з дальності плювка...
Коли вони нарешті вийшли з автобуса,Сергійко прочитав великі кольорові букви над гарними кованими воротамиі пригадав,що вже бував
тут маленьким - ЗООПАРК.Мама і Сергійко підійшди до воріт.Мама сказала якомусь дядькові,що визирнув з маленького віконечка крихітної
будки з надписами КАСА і ЗАЧИНЕНО:
-Доброго дня.Це ми телефонували пану директору.А це... -у мами затремтів голос...
Дядько зник у віконечку і Сергійко почув,як він комусь голосно говорить:
-Тут новенького верблюда привезли.
А мама тихо пояснила:
-Сергійку,тепер ти житимеш у сім*ї верблюдів.Маму звати КОРА,тато - ДІНАР.Ще в тебе буде братик ДЮЛЬ-БУЛЬ...Тут можна плюватись без обмежень.Сподіваюсь,ти будеш щасливим...не забувай нас...-мама змахнула сльзу і пішла.
...Сергійко з цікавістю розглядав свою нову сім*ю.Усе було трохи незвично - навіть плюватися забув.Мама КОРА і тато ДІНАР щось жували
,причмокували і поглядали на Сергійка.А маленьке верблюжатко ДЮЛЬ-БУЛЬ бігав і ...плювався! "От з ким я зараз позмагаюсь!"-зрадів Сергійко і підійшов ближче.Але змагання для Сергійка виявилось не дуже вдалим:
ДЮЛЬ-БУЛЬ увесь час перемагав!Як не намагався Сергійко витягувати губи і набирати побільше слини,до майстерності ДЮЛЬ-БУЛЯ йому було далеченько...Врешті-решт ДЮЛЬ-БУЛЬ повернув голову і плюнув Сергійкові на спину.
-А ну відійди,а то зараз як дам!!! -викрикнув Сергійко знайомі слова.
Мама -верблюдиця КОРА підійшла і почала чистити Сергійка жорстким ,як
віник,хвостом,а тато ДІНАР підбадьорливо постукав Сергійка по спині брудною ногою з трьома пальцями.Потім схвильовано сказав:
-КОРО,з цим новим верблюжатком щось негаразд - у нього немає горба на спині!
-От лихо!Треба негайно діяти! А ну - згорбись!-наказала мама КОРА Сергійкові.
-А тепер тобі треба випити ось це! -і вона показала на повнісіньке відро води,що стояло в кутку.
-Я не хочу!-крикнув Сергійко.
-Треба!Підсолена вода наповнить твій маленький горбик і він стане більш помітним!-почала сердитись мама-верблюдиця.
-Я не можу!
-Це тобі дуже потрібно!Кожен порядний верблюд повинен мати у горбі запас води,щоб мандруючи пустелею,не загинути!
-Я не хочу мандрувати пустелею!!!
-ПИЙ!!! -сказала мама КОРА.
...Раптом ворітця огородженого високою сіткою вольєра відчинилися і двоє працівників зоопарку поставили перед верблюдами відра,повнісінькі нарізаних шматочками кактусів.
-Ну а їсти ти можеш? -запитала верблюдиця і підсунула до Сергійка відро.
Мама КОРА,тато ДІНАР та ДЮЛЬ-БУЛЬ почали хрупати кактусами,скоса поглядаючи на Сергійка.Треба сказати,що Сергійко вже добряче зголоднів.І хоч вигляд кактусів не сильно збуджував апетит,Сергійко відважно взявся до їжі.
-Молодець!- підбадьорливо сплюнув тато-верблюд.
...Що робилося у Сергійка в роті важко описати.Гіркі і пекучі кактуси позалишали там усі колючки,язик розпух і болів...Від такого "обіду" з*явилося стільки слини,що Сергійко не міг нічого сказати - тільки плював без упину...
-Мій син!- гордо сказав тато-верблюд.
Аж тут почувся дуже знайомий Сергійкові звук - так шумлять з десяток дітей,коли збираються компанією.Сергійко завмер,побачивши крізь решітку паркана увесь свій рідний "2А",що завітав у зоопарк на екскурсію.Діти підійшли до вивіски коло вольєру і хтось з них голосно прочитав:"Верблюди пустельні:КОРА,ДІНАР,ДЮЛЬ-БУЛЬ,Сергійко..."
Другокласники побачили Сергійка,а він стяв і плювався - не міг зупинитись через оті дурні гіркі кактуси,що пекли рот.
А на Сергійка дивились через огорожу прекрасні блакитні очі однокласниці Оленки - дівчинки,з якою Сергійко мріяв дружити...
-Я не верблюд! -раптом закричав Сергійко, - Я не-е хо-оо-о-очу!Мама-а-а-а!!!
...Хтось гладив Сергійка по обличчю і голосом мами лагідно казав:
-Синочок,щось наснилось?
Сергійко лежав у ліжку,одягнутий у піжаму.Тепло світився ніничок-місяць,а коло ліжка стояла стурбована мама.
-Мама,я -не верблюд?
-А ти як думаєш? - сказала мама.