Ти стомилася щастя вдавати,
Все чекати, що щастя прийде.
Кажеш, я не умію кохати,
Маю серце холодне й тверде.
Не турбуюсь про тебе ні грама,
Не притисну до себе вві сні.
Кажеш, ти на словах лиш кохана,
А насправді ж байдужа мені.
Просиш швидше це все припинити,
Розійтися ось тут і тепер.
Дуже сильно це хочу зробити,
Та занадто кохаю тебе.
Я кохаю тебе до нестями,
На край світу з тобою втечу.
Хоч здаюсь незворушним, мов камінь,
У душі я від тебе тремчу.
Про любов я не стану кричати,
Краще мовчки за руку візьму.
Замість того, щоб щось обіцяти,
Обережно тебе обійму.
Так жадаю й нестерпно боюся
Доторкнутись тендітних плечей.
Хоч не палко на тебе дивлюся,
Та не можу відвести очей.
Ти повір, що для мене одна ти.
Неважливе все інше, пусте.
Може я й не умію кохати,
Та кохаю тебе над усе.
так ... Обіцянки і присягання - ніщо, порівняно із справжніми почуттями, що майже неможливо передати словами, а якщо навіть і хотілося б сказати, то всіх тих слів, що могли б описати справжнє кохання, вистачило б не на один том "Війни і миру"...
Іван Блиндюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так. Кохання проявляється не в словах, а в діях