Що поробиш, сину,
Так життя скрутило…
В ту тяжку годину
Не було вже сили.
Не кажи так, сину,
Батькові – не зрада!
Не чужу людину,
А по духу брата
Батька й чоловіка
Привела до хати.
До сконання віку
Буду пам’ятати
Ту любов, мов пісню,
Назавжди у серці.
А ти зради бійся,
Що блищить в люстерці.
Для життя зростила, –
Він там зрозуміє,
Та душа зболіла
Від образи ниє.
Не сприйми, як докір,
Лиш тепла жадаю,
Серця твій неспокій
Холодом вбиває.
