Земелька стукає об дерево червоне,
І краплі сліз наздоганя її,
Лунає дзвін з церковці цегляної,
Тривожну звістку він доносить всім.
З журбою тихо небо плаче,
І ніби все завмерло навкруги,
Лиш тільки ніжне слово "Мати"
Доноситься з "кривавої гори".
Померла жінка, а для когось мати,
І кажуть, доброю людиною була,
Допомагала людям, свату, брату,
І сина вивела в життя.
Леліяла малого, пригортала,
І дбала щоб завжди хліб на столі лежав
Роботою синочка не цькувала,
З надією,робила все сама.
І ось перед могилою клінчить її дитина,
Де сину мій ти був,
коли мене, із нашої хатини,
Чужії люди виносили?
Де весь цей час блукав?
Чому мене стару ніразу не провідав?
Чому про мене ти онукам не сказав?
Хотів би відповісти син матусі,
Та слів йому таких вже не знайти,
Щоби зуміли маму повернути,
Дитині з під холодної плити!!!