Над темним узліссям та льоновим полем,
Летить перебитий військовий літак.
Не хочу стикнутися я із тим болем,
Що був-мав у серці кожен спартак.
До хвилі торкнувшись, відчувши тривогу,
Я падаю мертвий обличчям в пісок.
Я знаю, я вірю, я знайду́ дорогу,
Пройшвовши по ній, я лишусь без думок.
Ти плачеш-ридаєш, втікаєш і рвешся,
Та очі твої вже не мокрі - сухі.
Коли вже на заклик ти мій озовешся,
Чому відчуття вже твої всі глухі.
Набравши ковток солодкого раю,
Зробивши лиш крок на зустріч тобі.
Я знову у смуток гіркий поринаю,
Не вірю у щастя, не вірю собі.
