Кажуть, спочатку було Слово, Слово було у Бога і Слово було Бог. Нехай.
Кажуть, все через нього стало буть і без нього нічого бути не могло. Можливо.
Кажуть, Бог всемогутній і для Нього можливо все. Навіть воскресіння з мертвих. Згоден.
Та невже всемогутність потрібна для того, аби порушувати основи тобою ж укладені? Змінювати правила під час гри? Хизуватися? Бути хазяїном свого слова: захотів – дав, захотів – забрав?
Гадаю, все з точністю до навпаки.
Всемогутність якраз і проявляється в дотриманні незмінності встановленого порядку речей.
Так воно і є. Сонце щораз встає там, де належить, трава зазвичай зелена, а бутерброди падають маслом до низу.
Падають не тільки через впертістьТворця, а й через єдність всього з усім. Не можна тикнути пальцем в одному місці, аби не вилізло боком в іншому.
І єдність не тільки фізична, а й логічна. Бо все у цьому світі має своє призначення, підпорядковано досягненню однієї мети.
Тому від початку для народження дітей потрібні тато й мама, народжені діти назад в утробу не повертаються, а покійники – не воскресають.
З іншого боку – Євангеліє. Також Слово.
Не заперечую, там є багато розумних, хороших, правдивих речей. Але, зауважую - вони такими були, є і будуть незалежно від діво-народження, водо-ходіння чи посмертно-воскресіння.
Щоб зрозуміти це не потрібні чудеса. Потрібна робота. Щоденна, буденна, кропітка та клопітка. І тоді чудом буде сАме самЕ розуміння. В цьому і є суть Євангеліє. Зрозуміти.
Попри всі заявлені дива, Христос так і не спромігся на головне – не зміг дати своє знання Бога та Царства Небесного. Просвітити. Лише вказав шлях. Шлях, який пройшов сам. Показав, що це можливо. А якщо зміг він, така ж людина, як і всі – зможуть й інші. Пізнати Істину.
Та всі люди рано чи пізно помирають. Особливо, якщо їх прибити до хреста й проштрикнути списом груди.
І це правильно. Це по-Божому. Бо, що для лялечки смерть, для кого іншого – метелик. Ось така правда. Ще жодне курча назад не склеїло свою шкарлупу.
Є інша «правда». Христос – «бог». Здатний перетворити воду на вино, нагодувати двома хлібами п’ять тисяч, воскрешати й воскреснути самому. Його справи та шлях недосяжні простому смертному.
Він забирає на себе людські гріхи, бореться з пеклом, перемагає й успішно возноситься, залишаючи чекати паству на друге своє пришестя (одного чомусь було не досить), коли всіх судитиме по тому, хто й наскільки щиро вірив у його «божественність».
Тепер всі мають покладатись на його милість і завжди пам’ятати, кому та чим вони зобов’язані. Боятись суду та виконувати «божу» волю.
… Справді, якщо й могло «воскреснуть», то саме таке чудо. Але мені з ним не по дорозі…
Штука не в тому, щоб воскреснути чи не померти… Штука в тому, щоб отримавши вічність – знати, що з нею робити.
Звичайно, довіритись на чийсь розсуд – також варіант. Завжди найдеться хтось розумніший та далекоглядніший. Але вчитись самому бути розумним та прозорливим – такої долі бажаю собі та іншим.
Насамкінець кілька зауважень по Євангеліє. Ісус звертається до одного із розіп’ятих: „Істинно, кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раю” (Лк. 23,43). Що тут особливого? Нічого, крім того, що стверджуючи таке навряд чи планують продовжити земний шлях, клеїти шкарлупу назад.
Якщо «воскресіння» таки було, то чому таємно? Якщо досягнув, того, що прагнув, то навіщо ховатись? Від сторожі, що охороняла печеру, від учнів, від рідних… Вийди на площу. Ось, воскрес! Справдилось! Так ні, тишком-нишком, поза очі…
Нарешті, коли все вже трапилось, коли позаду хрест та повернення, а попереду непочатий край роботи – все це кинути і на «вознесіння»? Повернувся, щоб попрощатись? Так він це під час таємної вечері зробив, що також до теорії «воскресіння» не додає.
Та якось воно було. Як саме – Бог знає. А ми?.. А ми можемо обирати. Так, чи інакше.
Свій вибір я зробив.
P.S. Велике Дао нікуди не спішить та срізь встигає.
У Бога немає потреби когось воскрешати. У нього достатньо можливостей запобігти будь-якій передчасній смерті.
Воскресіння для Творця - ганж, недоробок, дурниця. Бо все має бути вчасно, в потрібному місці й без походових поправок.
І, відповідно до статусу, навряд чи Він вдаватиметься до фейкових засобів для впливу на нехай поки не саме розумне людство.
Що тут сказати.... суцільна схоластика католицизму у ваших думках...
===========
Попри всі заявлені дива, Христос так і не спромігся на головне – не зміг дати своє знання Бога та Царства Небесного.
===========
Все це мені нагадує... 6 главу Євангелії від Іоанна. вірш 6:66... коли, учні так і не змогли прийняти те, що Христос давав... і залишилось тільки 12 тих, хто приймав серцем, а не розумом.
===========
Але вчитись самому бути розумним та прозорливим – такої долі бажаю собі та іншим
===========
Ще необхідно молитись, що б Бог послав істинного учителя.
------------
Якщо «воскресіння» таки було, то чому таємно?
------------
Коли ми дивимось на те, як жінка народжує немовля, нам , щось після цього, не надто комфортно і весело, а багатьом навіть необхідна психологічна реабілітація. Уявіть собі, що б з вами було, коли ви б змогли спостерігати за тим, як все людське тіло Христове перероджується (воскресає) в єдину природу Бога.
Aheya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А як Ви зрозумієте, що перед Вами істинний вчитель? Два тисячоліття тому якось не вийшло. Порішили його. Гадаєте, за цей час щось змінилось? І з новим не трапиться подібна оказія? Ваш коментар (до речі, дакую) оптимізму не додає.
А Ви не припускаєте, що для того, аби вчитись у Вас і так всього та вдосталь. Було б бажання. Що немає вчителів - є тільки учні...
ага... хороброю людина стає тоді, коли продовжувати боятись далі стає куди страшніше. Гадаю, саме той випадок. Дякую за позитив.
