Тривожним рухом ледве теплих рук вона заграє на фортепіано. і тишу переріже довгий звук, який загоїть всі болючі рани. відкриє душу кожному, хто чує. натисне знову клавіш череду. дівоче серце у вогні парує, воно переживає знов біду. а музика, немов нектар солодкий все ллється з-під її тендітних рук. той біль пронизує, неначе лід холодний.. адже Амур у руки взяв свій лук. коли той біль дійде до апогею, фортепіано, мов її душа, від болю зойкне піснею своєю, яка назавжди спогад залиша. вона впаде із відчаю додолу і задихнеться від нестачі сил. вже не забуде тої музики ніколи, бо в кожній ноті їй здається він. щовечора вона ось так сидітиме, нервово граючи все ту ж мелодію, що вічно в її спогадах горітиме палким і гострим смутком його погляду. © Віталія Костюк
ID: 418612 Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика дата надходження: 15.04.2013 14:54:11 © дата внесення змiн: 20.04.2013 17:42:17 автор: Ві Костюк
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie