А тож, я – голос, логослов.
Довкола рога прах зайнявся.
За що страждав, за що боявся?
Ранок, я воля, ай, – Асоль.
Айда! Яка взяла морока.
Роса, мов гойя, на волах.
− Агов! − волала зла сорока.
Асоль сховалась, позаяк
сам бородай, – як, сатана,–
перелякався пса страмного.
Отож дорога прямо на
страждання, знай-мо, за якого
жовта комаха гарно грала.
За що тут полягла голота?
А зло з добром, як у псалмах,
жвава нагайка – Божа нота.
Біля джерала пахне м’ята,
а в чарах – золота пора.
сонце, я ратай, в моїх мандрах
о-мана–санна, – голова! –
За що карав я гострослова?
Птаха продав, сховав коня.
Палала в образах простора, −
вогняна кров прямо в очах.
Стояла в паволоках ставна.
Ясоль, а то ж, сум взяв на жарт.
Піднявся жар − уява славна,
в словах – кохання, в чарах – яв.
В очах – оздоба, тай, простота.
Для чого понт, на що гопля?
Якщо на ложах – Божа нота,
то й волі мало на гопак!
О-ва, запамороч рахманна!
Сполохана розгадка зваб!
Асоль, моя воля сакральна,
о, жайворова − воля-вамп!
ID:
40668
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 26.09.2007 23:14:18
© дата внесення змiн: 26.09.2007 23:14:18
автор: Vinnizkiy
Вкажіть причину вашої скарги
|
