А я поезій не любив,
топив емоції в стакані.
Шаленим тоном говорив,
зливав в повітря думки рвані
й паперу справді не цінив.
Аж поки почуття весняні
усіх старих, все тих же слів
дали нове використання.
І став інакше світ звучати,
інакші барви проявляти,
інакше я до нього мовлю,
інакше хвилю Духу ловлю,
щоб чітко в слові передати.
Втікає сон, блідіє світ,
коли безвістя надихає,
в удари пальцями штовхає.
Не треба пам’яті в віках,
я чхав на всю шкільну програму.
За кров в міністрів бородах,
боріть - поборете. В рядках
кладу лиш це: дух ладу зламу.
