О Голосієве! О лісу мій зелений!
О Феофаніє, мій щиросердний край!
У пам'яті моїй – моїй душі єлеї:
Такий жаданий, милий, незабутній рай.
...Лежу в траві шовковій. Думи – в піднебессі,
Замріяно вдивляюсь в ряст зелених віт.
Там Мавка чарівна, Лукаш – не Перелесник! –
У шатах вікових творять казковий світ.
Ось Мавка Лукашу, неначе у екстазі,
Щепоче гаряче: "О, я твоя, твоя!.."
І клятвою йому ввижаються наразі
Такі п'янкі, мов молоде вино, слова.
"Коли недуга скрутить, буду лікувати,
Зберу тобі нектар і живодайний сік –
На добрий чин хай надихне природа-мати,
Нехай буя натхненно лебединий вік!"
А далі стиха мовить та: "Духмяні квіти
Під тебе підстелю, коли захочеш спать,
З надій твоїх велю нетлінний замок звити,
Щоб не скорила дух звірів злостива рать."
Над ними – мов склепіння, листя золотаве,
І жайворова вись, й замріяна блакить...
І птаства золоті і сріберні октави...
Крізь листя майбуттям їм сонце променить.
...О Голосієве! О лісу мій зелений!
О Феофаніє, мій незбагненний край!
Закоханих до вас ведуть святі алеї –
У неповторний, тихий, кароокий рай.
2000, Київ, Голосієве