Я знаю, що боюся дотиків.
Пусті стіни залишають важкі опіки.
Пустих поглядів сторонюсь, вони - наркотики.
Краще без слідів існувати, потайки.
Крізь призму постійних недоліків,
Заглядаю у очі знедолені.
Кожен рік там нове поневолення.
Та це їх війна, я боюсь мертвих тіл, без подиху.
Вбити можна, та це не врятує вас,
Бо лиш тіло моє узаконене.
Жити можна без душ, та чи варто це
Тих старань і життя подарованого?..
Тут приєдналась до мене Іронія,
Вона кращий друг ніж Вавилонія.
Це доречно, що ви запитаєте,
Та до мене ви не докопаєтесь)
Бійся! Наша сила у вічному мареві,
Наша зброя - окрилені мрії захмарені.
Наша воля - це вірність інстинкту творчості,
Ми художники, і ми самі пишемо долі наші...
