А час минає..І хвилини швидші за години...Є тільки ти і я.Але ми так далеко.Ми з тобою вже не діти,але ще не дорослі.Не говори багато слів.Все зайве.Мені потрібна лише хвилина,щоб зрозуміти,про що ти думаєш,де знаходяться твої думки.Я навчилася...навчилася дивитися крізь твої очі...вони такі чисті..такі мої...такі рідні...Я задихаюсь від цього...Мене щось душить з середини...Можливо,це твоя неувага?!А може це мій лабіринт душі?!Я інколи сама не можу знайти з нього виходу..Блукаю вічно...Це мене лякає.Ти мене не врятуєш?Ти ж мене розумієш,як ніхто.Але ти не хочеш...Я вже давно перестала мислити,віддалася повністю своїм емоціям...Вони кришталеві.Їх так легко розбити.Я інколи від запалу сама їх трощу з якимсь демонським задоволенням.Мене це лякає.Руйную стереотипи!Вірніше так думаю,а насправді сама ним являюся.Нічим не відрізняюся від інших.Сіра мишка,яка шукая тепла і любові
