коли не бачиш подовгу коханого очі
Безповоротно заносить в оберт божевіль,
Що не дають заснути в зимові ночі
й несуть до милого на крилах мрій.
Коли не чуєш подовгу коханої мови,
То просиш у світанкової зорі
Переказати її серцю ті промови,
Що не дають щоночі спокою тобі.
Лишень стрівши її в тьмі світилом
Заквітне в ній той васильковий блиск очей,
Солодке забуття, покрите легким пилом
І, навіть, втіха від безсоння тих ночей.
