Кого ти все життя кохала?
Кого ласкала ти теплом?
Для кого ніч недосипала,
Співала пісню перед сном?
Кого тримаєш в себе в серці?
Хто став частиною душі?
Кого ховала ти під крильцем
Від снігу, спеки і дощів?
Чиї лякливі оченята
Щоночі бачиш уві сні?
Хто міг «Люблю» за так сказати,
В обійми тиснувся міцні?
Хто був найбільшим твоїм скарбом?
Хто завжди в щоку цілував?
Кого казать навчила правду?
Хто вперше мамою назвав?
Кого постійно виглядаєш?
Для кого місце за столом?
Багато років вже чекаєш,
Та він не йде, не йде додом.
Хто не провів у путь останню?
Хто не зронив від сліз краплин?
Він щирим був твоїм коханням.
Кого забув, забув твій син?
Вяню ну звісно я дочитала.Я мала наувазі,що некожний може настільки відчути материнську любов,те наскільки вона нам потрібна,і повністю з тобою погоджуюсь,що неварто нею гордити.Адже тильки така любов найщиріша.
Іван Блиндюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приношу свої вибачення Ти, мабуть, чи не найкраще за інших зрозуміла задум цього вірша
Дуже, дуже й дуже класно! Я недостатньо спостережлива - спочатку подумала, що це про кохання. Ще здивувалася, як швидко ти зрадив своїм принципам... А вірш виявився просто чудовим! Дуже й дуже!
Іван Блиндюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже, дуже й дуже дякую! Ну а принципи... Рано чи пізно їм доведеться зрадити