Ти, знаючи мої слабкості,
насолоджуєшся зарання,
що я зійду з розуму
від твоєї свідомої театральності,
цинічності,
від твоєї,сліпої, покинутої в куточках пам'яті ,любові….
Я вже давно не хочу так!
Я не в силі це кожен раз переживати…Зупинись!
Ось так,як колись
Зупинив свій дотик,
допоки він ще не Збентежив молочний контур
диким бажанням плоті..
Він же розірвався і став би червоною квіткою,
яку я жадібно зберегла від тебе…
О,як Я стомилась жити на електронних сторінках.
Загубилась….. розгубилась і відчуваю,
що ти з усіх сил шукаєш шляхів очистити свій часовий простір
від моєї «вірусної програми»((,
програми запрограмованої на самоліквідацію…
Ти-все ще прозора світлина перед зором …
Зім'ята …згублена і загублена…
Вітер подарує її твоїм щоразу новим нічним метеликам…
сьогодні пурпуровий…
(я була денною, жовтенькою...і горіла твоїм білим світилом...)
ти журишся…
в тебе в долонях свічка і чайник..
її крильця золотого неба…намокли і вже не летять до тебе….
ти журишся…
О,ти знову не сам
Йдеш від моєї тіні по контуру міста.
В кишені твою хіть гріє захист
від потенційно запліднених ночей,
з-за пазухи поповзла Совість,
але ти встиг спіймати її за хвостик….
Десь там ще тримається за мозок ЛЮДИНА….
Але кожне твоє «завтра » висить догори ногами…
І Ти, знаючи мої слабкості,
насолоджуєшся зарання, що я зійду з розуму
від сліпої, покинутої в куточках пам'яті ,образи….
а я запалаю свічкою для твоїх
щоразу нових нічних метеликів
