Щастя - це поняття досить багатогранне. Всі по-своєму уявляють як-то воно бути щаливим. Для когось це мільйони на рахунках, для інших - то кохання, сім'я. Багато з нас не уявляють, не можуть створити повноцінну картинку свого щастя, не здатні словами описати заповідний напрямок і ціль життя. Щодо мене, то мені це не потрібно, адже я вже знайомий з моїм щастям.
Ми зустрілись випадково і при цьому все було немов із мрій. Так би мовити, зустрілись серед мрій в прямому та переносному значенні. Вона, моя омріяна царівна, вміє читати думки. Кумедно звучить, але то є правда, що все моє начиння з думок було перед нею, як на долоні. Начиння? Себто мрії? Думки і літають серед них. Путаються, доповнюють, модернізують - роблять все, щоб тільки нам було заради чого жити в цьому матеріальному світі.
Наше перше побачення, як і зустріч, теж були серед мрій. Я почув її голос в голові, коли вона підходила. Не знаю як, але я вибрав її улюблені квіти. Мабуть, то вона спроектувала їх красу в мою підсвідомість і я не міг опиратися. Хоча я не чув вухами її слів, та обійми, повні тепла і ніжності, мовили самі, сказали те, що вона чекала на цю зустріч, на мене і палко вірила в щирість моїх думок. Я відповів їй тим самим і навіть не смів нічого приховувати, вся правда моїх почуттів, все, що хотіло сказати серце, було їй відоме, адже вона читала мої наміри, як відкриту книгу.
Пянючі барви осіннього теплого вечора огортали нас, кожен спільний крок перекликався з шурхотливим співом палаючого листя. Не потрібно було рушити ту гармонію в голосах дерев та кружляючих кольорів, вона чула все серцем, випереджаючи кожен намір. Ніжність рук і відверті погляди давали спокій, проганяючи, пак навіть не підпускаючи, можливості болю чи страху.
Відповіді та питання... Не минало відчуття, що я знаю її цілу вічність. А вдячність, вдячність долі за те, що я її зустрів переповнювала кожен вільний закапелок моєї душі. Хвилини летіли надто швидко, надто... як мені здавалося. Так хотілося блукати з нею поміж осінніх радостей і майже нічних вогнів, але час біжить невблаганно швидко...
Вона мала йти. А я... Я не хотів її відпускати... Тоді вона пообіцявши, що розлука не буде дуже довгою... підійшла і обняла мене. Тоді ж в мені здійнявся вир всього, що тільки б могла людинка відчувати, всі почуття, емоції, всі думки закрутилися в коловороті. Вона бачила все те в моїх очах. Далі був поцілунок... найприємнішийв моїм житті... поцілунок тої, котру я кохав!!!
ID:
289840
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.10.2011 15:41:49
© дата внесення змiн: 31.10.2011 15:48:04
автор: Eladar
Вкажіть причину вашої скарги
|
