Він стояв понад морем, на скелі крутій,
Обличчям до смерті, спиной до вітрів,
Дививсь на скелет, що звисав з ланцюгів,
Стояв і сміявся, з убитих життів.
На вулиці холод і снігу метіль,
Малесенький хлопчик ішов на вогні,
Позаду стежина уся у крові,
Попереду світ із яскравих надій.
Скеля впивалась зубами до ніг,
Він йшов безупинно, ішов і тремтів,
І хоч у крові був позаду весь сніг,
Він ніби сміявся з своїх почуттів.
Аж раптом почув він поблизу десь крик,
І знов тишина, і сніг знов рипить,
Прислухавсь малий, і почув ніби писк,
Неначе звірятко поблизу кричить.
Зійшов зі стежини, і нумо гребти,
Замерзлими пальцями сніжні хребти,
Аж раптом малий з головой провалився,
Упав в кочугуру і роздивився.
Там жінка замерзла під снігом лежала,
На грудях маленький комок ворушився,
Малий здогадався, малеча кричала,
Її пригорнув, теплом поділився.
І далі пішов, ішов і всміхався,
Собі говорив: "Лише не здавайся"
Нехай ти у ранах, нехай руки
стинуть,
Живеш не для себе, ти маєш встигнуть.
Аж раптом побачив поблизу вогні,
Хатинки стояли спокійно у сні,
Обрав найбагатшу, постукав у двері,
Нічого крім еха, у темній печері.
Подався малий до насупної хати,Та видно хазяї лягли уже спати,
Ходив з двору в двір, пройшов усе місто,
Маленька кричала, хотіла вже їсти.
Коли той хлопчинка не знав, що чекати,
Побачив фургончик і нумо благати,
Бродягу-артиста, що в ньому сховався,
Однак той бурчав, й немовби вагався.
Ще й вовк цирковий непускав
до теліги,
Сидів біля неї і скаливсь навтіху,
Старий нестерпів, від жалості здався,
Малечу впустив, із ними зв'язався.
Під світлом лампадки побачив він жахи,
Зіниці дівчатки осліпли навіки,
Вселялись в філософа темнії страхи,
Коли піднімала маленька повіки.
А як обернувся, побачив страшніше,
Бо хлопчик маленький всміхався і плакав,
Бродяга згадав, що бачив раніше,
Маленьких дітей, у веселих цих знаках.
В часи тих героїв та й в наші також,
Багато таких, що крадуть діточок,
Обличчя потворять для втіхи вельмож,
Абож як рабів для пренцес-тіточок.
Старий приютив маленьких сиріток,
Розтер їх замерзлих, і їжу віддав їм,
Бродяга став батьком знедолених діток,
Життя їм вернув, і щиро любив їх.
Прошу, не судіть усіх хто сміється,
Можливо у когось це доля така,
Можливо цей клоун життю не здається,
Й під маскою сміху сльоза бідняка.
ID:
284295
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.10.2011 16:42:49
© дата внесення змiн: 04.10.2011 16:42:49
автор: Platon
Вкажіть причину вашої скарги
|
