Не лети так високо в небі,
Кожен день світ такий тісний;
Ця гора мене до себе кличе,
Та мені стежки не знайти...
Небеса давно вже знають,
Що від мене шлях ховає,
Але він зі мною грає,
І від мене утікає!
Небеса давно вже знають,
Про що серце моє мріє,
І у собі що леліє...
І крокує також поряд,
Ввесь такий старий і хворий,
Мандрівник, що без дороги,
Нарікає лиш на ноги...
Інші люди лиш говорять,
Що ми з ним брудні бездомні,
Та ми в пошуках невтомні!
Й поки небо ще не впало,
Ми удвох крокуєм далі,
Обминаючи подалі
Їхні гострі леза сталі!
Й доки темно не настало,
Ми не будем зупинятись,
Ми не будем з шляхом гратись!
І дарма ми коливались,
Та зчиняли з цього галас,
Нам не треба більше спати,
У минуле повертати!
Не одна стіна упала,
Заховайте свої жала,
Бо без спогадів даремно
Ідемо туди, де темно...
Світ є таких, як ми цілий,
Тільки всім нас не зрозуміти..
Тож ми йдем вперед у горизонт,
Пробачте всі, хто не зрозумів...
