Іще одна безсонна ніч.
У небі зорі вже не сяють.
І ти мене, прошу, не клич!
Я зникла. Ген за небокраєм.
Три сотні літ. Пятсот життів
Я йшла до тебе між світами.
Щоразу все той самий лабіринт,
Збудований твоїми рідними руками.
Та всьому врешт закінчується лік.
І метр за метром я тягну крізь темінь душу.
Поранену, криваву всю.
Хапаючись за небо, встати мушу.
