Я прощала
І буду це робити.
Ти любив мене-
Я була щаслива.
Ти зраджував-
Я залишилася з тобою.
Не хотіла помічати дійсності-
Вона надто колола очі.
Кидав обличчям в бруд-
Вставала, далі очі закривала
І поверталася до тебе.
Що таке любов?
Якою вона повинна бути?
Скільки часу пройшло...
Я й далі не в змозі тебе забути.
Ти змінив мене і
Життя моє розмірине.
Завдяки тобі я стала сильнішою.
І хоч стала гордою,
Ти зникає все моє Я біля тебе.
Ти мій наставник, учитель, батько і кат.
Ти моя совість і надія.
Хочу бути такою, як ти.
Бути тобою.
Іде життя, летить...
На моєму шляху зустрічалось чимало людей.
Та якщо озирнутись-
Не всіх згадаю.
Люди сірі, непримітні
Без іскри і харизми.
Ніби добрими були,
Та не залишили й сліду...
Один ти...
Який зробив чимало зла.
Ну і любити вмів без міри.
Закарбувався в памяті,
У серці і в душі.
Кожна сльоза тебе памятає,
А їх було немало.
Інколи хочеться,
Щоб цього всього не було!
Надто боляче!
Але і щастя я тоді відчувала.
Таке творилось у душі!!!
Всім би побажала!
Тоді треба було вірші писати,
Коли душа літала.
Ну...і падала.
Падала в пекло. За які гріхи?
Чим заслужила я такого покарання?
На саме дно!
Такий контраст емоцій і почуттів!
Вони - моє життя.
За нього я тобі і вдячна.
Якби не ти,
Не дихала б я...
Та ні, жила б.
Існуванням таке ще називають.
Безглуздим, примітивним.
Тепер воно таким і є,
Хоча себе втішаю.
Але ти і тільки ти давав
Той зарад енергії
Ту волю і бажання.
Ненавиджу тебе!!!
Всією душею пораненою і
Невиліковно скаліченою.
Хто крім тебе!!!!!!
З ким зможу я себе так почувати!!!
Кого зможу так любити?!
Нема...
Нема ні людей таких,
Ні мене...нема.........