я досі чую спів твоєї мови,
її мелодію дзвінку - єдину,
що в розпачу чи відчаю годину
на дрізки розбиває їх окови.
я досі чую шум своєї крові,
гіркої крові з присмаком полину,
у шалі цім я розчиняюсь - гину.
...якби ж мене розвіяв вітру повів!
я пилом чорним був би в цьому світі,
шаленим, вільним - звільненим од кліті
душі своєї і своєї долі!
та я ще тут, а отже, мушу жити
і хоч ніколи не здобуду волі,
я буду жити і надалі гнити...
